Види недоговірних зобов'язань
Введення
Недоговірні зобов'язання регулює підрозділ 2 розділу III ДК, що містить 6 розділів, присвячених регламентації шести видів недоговірних зобов'язань:
зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди;
зобов'язання у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;
зобов'язання, що виникають в результаті рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;
зобов'язання з відшкодування шкоди;
зобов'язання у зв'язку з придбанням, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Два види недоговірних зобов'язань (зобов'язання у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення та зобов'язання в зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи) є новими, які раніше не були врегульовані Цивільним кодексом, інші значно розширені та правила щодо них деталізовані й конкретизовані.
1. Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди
Публічна обіцянка винагороди регулюється главою 78 ЦК. Вона розділяється на два різновиди:
1) публічна обіцянка винагороди без оголошення кон курсу;
2) публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу. Особливістю глави 78 нового ЦК, що регулює публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з раніше діючим ЦК, є те, що вона не ототожнює публічну обіцянку винагороди та оголошення конкурсу, а передбачає як правила про публічне обіцянку винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічне обіцянку нагороди за результатами конкурсу. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу розглядаються як різновиду зобов'язань у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди.
Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.
Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знахідка речі, виявлення фізичної особи тощо).
Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона повідомлено в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.
У повідомленні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма і розмір винагороди (ст. 1144 ЦК).
При публічному обіцянку винагороди завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.
Для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.
У ГК передбачено зміну умов публічної обіцянки винагороди. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди.
Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих йому у зв'язку із зміною завдання.
Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, який приступив до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених ним витрат.
При виконанні завдання і передачі його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, який виконав завдання першим. Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну (ст.1148 ЦК).
Згідно зі ст. 1149 ЦК зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється при:
закінчення строку для передання результату;
передачі результату особою, яка першою виконала завдання.
Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання. У цьому випадку особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.
Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу.
Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою нагороди за результатами конкурсу - це зобов'язання, за яким одна сторона (засновник конкурсу) в результаті публічної обіцянки спеціальної нагороди (оголошення конкурсу) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати нагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу) має право вимагати виконання цього обов'язку.
Публічна обіцянка нагороди (премії) за краще виконання певної роботи (оголошення конкурсу), дане його засновником, тягне за собою обов'язок засновника конкурсу сплатити обіцяну нагороду особі, робота якої визнана гідною нагороди згідно з умовами конкурсу.
Оголошення конкурсу - це один з видів публічної обіцянки винагороди. Конкурси оголошуються на створення творів науки, літератури, мистецтва, на проектування особливо важливих споруд, краще виконання музичних та інших творів і ін Оголошення конкурсу завжди звернене до невизначеного кола осіб і є підставою виникнення недоговірних зобов'язання, з якого випливає обов'язок особи, що оголосив конкурс, виплатити обіцяну нагороду. Цей обов'язок виникає стосовно не всіх учасників конкурсу, а тільки тих, хто представив виконане оголошене завдання у вигляді кращого результату, що відповідає вимогам і умовам конкурсу.
Оголошення конкурсу є односторонньою угодою. Оголошуючи конкурс, засновник конкурсу виражає волю, спрямовану на досягнення певного правового результату, тобто здійснює дію, націлене на встановлення цивільних прав та обов'язків. Обов'язок учасників конкурсу виникає тільки тоді, коли вони подадуть заявку про участь в конкурсі виконавців і передадуть обумовлену конкурсом роботу, тобто також здійснять односторонню угоду.
У законі передбачені певні вимоги до оголошення конкурсу.
Згідно зі ст. 1150 ЦК конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).
Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином. Засновник конкурсу має право запросити для участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).
Отже, для того, щоб конкурс мав значення юридичного факту як підстава виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою нагороди, він повинен відповідати таким умовам: конкурс оголошується фізичною або юридичною особою; оголошення конкурсу має бути публічним (стосується всіх) через засоби масової інформації або іншим чином; в оголошенні конкурсу повинно міститися обіцянка нагороди; оголошення про конкурс має містити всі істотні умови.
Згідно зі ст. 1151 ЦК засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому. Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо
За результатами конкурсу видається нагорода (премія). Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу. Умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення.
Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс або виконання певної дії.
Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка повинна бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.
Зазвичай оголошення про конкурс містить:
завдання - визначення роботи, яка повинна бути виконана;
термін його виконання - його тривалість повинна реально забезпечувати виконання конкурсного завдання;
розмір винагороди - зазначаються кількість призових місць, величина і число премій по кожному призового місця. Крім премій за призові місця можуть встановлюватися заохочувальні премії, що виплачуються учасникам конкурсу, роботи яких визнані гідними бути відзначеними, хоча і не посіли призових місць;
місце подання робіт - вказівка адреси, куди вони повинні бути спрямовані;
порядок і строк порівнювальної оцінки робіт - повідомлення про те, скільки турів конкурсу буде проводитися, строк і порядок проведення кожного з них.
Засновник конкурсу має право змінити його умови до початку конкурсу. Зміна умов конкурсу після його початку не допускається. Про зміну умов конкурсу має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс. Якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі (ст. 1152 ЦК).
Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим через не залежні від неї обставини.
У разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, понесених ним для підготовки до участі в конкурсі.
Подання робіт учасниками конкурсу повинно бути здійснено в межах терміну, оголошеного засновником конкурсу. Прострочення у поданні виконаної роботи або подання її з порушенням інших умов не викликають виникнення прав осіб, які представили роботу з порушеннями, так само як і не породжує обов'язків засновника конкурсу.
Для оцінки робіт засновник конкурсу зазвичай створює спеціальний орган - журі, до складу якого входять найбільш авторитетні і відповідальні у цій сфері особи. За результатами конкурсу журі приймає рішення.
Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Він визначається в порядку, встановленому засновником конкурсу. Результати конкурсу оголошуються в тому ж порядку, в якому він був оголошений. Результати конкурсу можуть бути оскаржені зацікавленою особою до суду.
У ст. 1155 ЦК передбачені особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, представлених на конкурс. За результатами оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, представлених на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:
присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;
присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);
відмову у присудженні призових місць, якщо жодна з робіт, представлених на конкурс, не відповідає його вимогам;
присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).
Згідно зі ст. 1156 ЦК переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановлені умовами конкурсу. Якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу.
Засновник конкурсу має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу.
Подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ.
Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану ним на конкурс, є нікчемною.
Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця з дня оголошення його результатів не пред'явив вимоги про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.
Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.
Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї згідно з ст.344 ЦК (набувальна давність).
Відносини, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою нагороди за результатами конкурсу, мають триваючий характер,
тому що права і обов'язки сторін цього зобов'язання змінюються в залежності від розвитку цих відносин. Так, якщо до прийняття рішення про виплату нагороди учасники конкурсу мають право на оцінку представлених ними робіт, то після прийняття рішення про визнання робіт окремих учасників кращими і присудження їм премій у них виникає інше суб'єктивне право - вимагати сплати присуджених їм нагород (премій). Це право може бути реалізоване в примусовому порядку шляхом пред'явлення позову до суду.
2. Інші види недоговірних зобов'язань
Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення
Новий ЦК містить види недоговірних зобов'язань, не відомі раніше діючому ГК. У їх числі, зокрема, зобов'язання у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Зміст цих зобов'язань, зокрема, полягає в тому, що особа, яка діє в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від нього відшкодування у межах фактично понесених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.
Цей вид недоговірних зобов'язань врегульовано у главі 79 ЦК.
Згідно зі ст. 1158 ЦК, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.
Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій можливості повідомити йому про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Якщо особа, яка почала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цієї особи, вона зобов'язана вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема, обов'язки по здійсненню операцій.
У ст. 1159 ЦК передбачено надання звіту про вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення. Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати йому все, що при цьому було одержано.
Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.
Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомило цій особі про свої дії, воно не має права вимагати відшкодування понесених витрат.
Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
Зобов'язання у зв'язку з рятуванням здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, як вид недоговірних зобов'язань, врегульовано у главі 80 ЦК.
У ДК ці зобов'язання значно розширені, передбачено не тільки рятування державного та колективного майна (як це було передбачено раніше діючим законодавством), але і рятування будь-якого майна фізичної або юридичної особи, а також рятування життя і здоров'я фізичної особи.
Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи від небезпеки, що загрожувала їм внаслідок стихійних явищ, пожежі, злочинних дій інших осіб тощо, може заподіяти для особи, яка брала участь у рятуванні, майнову шкоду; може бути заподіяна шкода його здоров'ю, пов'язаний з втратою працездатності, пошкоджено або знищено його майно.
Тому цивільним законодавством передбачені зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, а також майна фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1161 ЦК шкода, заподіяна особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для нього, відшкодовується державою в повному обсязі.
Окремі правила передбачені для зобов'язань, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.
Шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.
Шкода відшкодовується з урахуванням майнового стану власника (власника) майна, якому завдано шкоди.
Розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості спасаемого майна.
Виходячи зі змісту закону, обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну фізичній особі-рятувальнику або його майну, виникає за умови, що рятувалося майно, яке має істотну цінність, якщо йому загрожувала реальна (а не уявна) небезпека і є причинний зв'язок між діями фізичної особи-рятувальника і шкодою для її здоров'я та майна.
Для виникнення у фізичної особи-рятувальника права на відшкодування шкоди не обов'язкова наявність позитивних результатів його рятувальних дій.
Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи є ще одним видом недоговірних зобов'язань, вперше передбачених у ЦК. Цей вид недоговірних зобов'язань регулює глава 81 ЦК.
Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.
У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:
прийняття невідкладних заходів щодо усунення загрози;
відшкодування заподіяної шкоди;
заборони діяльності, яка створює загрозу.
Шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до ЦК.
Придбання, збереження майна без достатньої правової підстави.
Одним з видів недоговірних зобов'язань є зобов'язання у зв'язку з придбанням, збереженням майна без достатньої правової підстави. Їх регулює глава 83 ЦК.
Правомірним вважається перехід майна від однієї особи до іншої на підставах, встановлених договором або законом. У тих же випадках, коли майно однієї особи збільшується за рахунок зменшення його в іншого або купується за рахунок іншої особи на підставах, не передбачених договором або законом, виникає зобов'язання повернення цього майна.
Згідно зі ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Ці положення застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, ці зобов'язання виникають незалежно від того, чи є придбання або збереження майна було результатом дій особи, яка набуває чи зберігає його, власника майна, їх обох, а також інших осіб, або будь-яких інших дій або подій.
Не є обов'язковою умовою виникнення цих зобов'язань вчинення винного, протиправного діяння особою, яка придбала або зберегло майно.
Ці положення застосовуються також до вимог про:
повернення виконаного за недійсним правочином;
витребування майна з чужого незаконного володіння;
повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як правило, законом передбачено повернення в натурі безпідставно набутого майна. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Крім повернення безпідставно набутого майна, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла довідатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу воно відповідає також за допущене їм погіршення майна.
У свою чергу, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
При безпідставно отриманні або збереження грошей нараховуються проценти за користування ними відповідно до ст.536 ЦК.
Поряд із загальними правилами, ГК, як виняток, називає випадки, коли майно, хоча і було придбано безпідставно, однак не підлягає поверненню.
Не підлягають поверненню безпідставно набуті:
заробітна плата і прирівняні до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно , при відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
інше майно, якщо це встановлено законом.